Реальність така, що будь-яке профспілкове формування так чи інакше набуде подоби такого собі «дому писателя». Дійсно потрібне те що єднає і визначає — журналіст чи… Що воно ідея, кодекс, перелік критеріїв, певні професійні дуелі… Але профспілка, потреба в ній є, але (читайте перше речення).
Щиро співчуваю. Такі «тьотіньки» біда дошкільного виховання і не тільки. Навіть як вдається «пропісочити» одну, на її місце приходять дві і більше… Найгірше коли люди опускають руки і дозволяють їм брати гору — піхотинці машини поділу людства на «цяцю і каку», здобуваючи перемогу за перемогою, переконуються у правильності ідеї поділу. Бідненькі не знають, що й самі рано чи пізно стануть жертвами.
І все ж Google «руліт» — рядок пошуку — вводжу: символ «пакращення» — меню зліва — обираю світлини. Не мав на меті пропагувати нецензурні матеріали та перша десятка саме така:
Дякую за коментарі, відверто, я не прихильний до жодної із політичних партій в Україні. Основний message мого посту — політик-шоумен, політик, який вміє працювати із масами, групою і окремою людиною у ході передвиборчої гонитви.
Так само неприємно коли біля тебе купка хлопаків і дівчаток, які перебрали «слабоалкогольних» — і тхне, і ведуть себе не дуже, але в рамках закону. Вихід — поділити площу на фан-зони: для споживачів нікотину, для споживачів слабоалкогольних, і для послідовників ЗСЖ. Подолання адикцій — нелегка справа, доведено що агресивні методи по типу заборонити все і вся провокують ріст числа адиктивних.
Пане Роман, я не мав на увазі — покаятись і не робить ху.ні, живучи в страхові перед пеклом і мріями про рай. А власне банальне — маємо те, що маємо. Зміни себе і може таки не зміниш увесь світ, але стан у державі — факт.
Найгірше за все те, що і сам мав, і чував від багатьох думки у подібному напрямі. А констатація залишалась констатацією, не перетікаючи у мотивацію до дії.
Пані Вікторія, Кузьму не побачив. Якщо я правильно зрозумів ваші зауваження, то це раціональна критика і доцільне висвітлення негативних сторін шоу Руслани. Та я побачив і позитивні… То є моя особиста думка — окрема когорта людей, речей і явищ заслуговують певного однозначного ставлення, та більшість людей, речей і явищ несуть в собі як негатив так і позитив…
так різновидів електронних носіїв багацько, найпоширеніші типи дисплеїв аж три — мають окрім переваг недоліки. А нові по типу e-ink ще й досі на стадії розробки і присутні недоліки роблять їх нічим не кращими за звичайну книгу.
Пане Ігор, таки може бути, що в поясненні воно звучить якось дуже шанобливо (релігійно). Справжній дефіцит книг, теперішній дефіцит справжніх книг і виховання шанобливого ставлення до книги — сало не загортати, літачки не запускати, «своє не додавати» — беруть своє. І все ж я мав на увазі — естетичне задоволення — мені приємніше читати із книги, аніж із електронного носія. А за всім цим криється ще й простий і банальний праксис. Є такі люди, і їх доволі багацько, яким важко читати із електронних носіїв — в кого очі болять, в кого голова. А от із простою книгою все
Пане Максим, згоден. Ювенал говорив зовсім не про те. Фразу вирвали із контексту і вона почала жити як автономна одиниця у царстві афоризмів. Таке частенько трапляється. Я ж мав на увазі саме «вирвану» автономну одиницю, а не інструкцію для одного із обрядів містерій античності.
Справа якраз не в «шашечках» і атмосфері — я про вподобання. А навіщо носити із собою 3 кг макулатури? Спробуйте 5 кг достойних книг — «Mens sana in corpore sano». Книги, листування, театр, кіно… радіо, телебачення, інтернет не знищили їх, хоча і передбачалося. Книга дійсно має набагато більше значення ніж носій інформації, але «Suum cuique ».
Пане Максим, а як же містерія книгарні? ІТ-прогрес крокує повним ходом, відставати від нього — це бути в певній мірі обділеним. Та книгарня — стоси книг, тематичні розділи, тиша яку перериває шепіт люду, шелест листків і не гучні діалоги. Автограф автора або побажання тієї людини, котра подарувала. Живе спілкування і щось ледь відчутне із глибини віків — володієш сувоєм, папірусом, книгою, отже володієш таємницею.
Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.