Є така професія бюджет проїдати і не напружуватись, або Дармоїдство українського характеру
Сьогодні важко всім. Майже всім (окрім обраних, наближених і іже з ними). Часточки державного і бюджетного сектору потерпають від політики «затягування пасків». Кругом урізають, скорочують, зливають, звільняють, хоч називають це розумними словами — оптимізація, економізація, мінімізація, ліквідація, реорганізація...
Дивує, страждають знайомі всі обличчя — рядові працівники дит.садків, шкіл, позашкільних навчальних закладів, лікарень, поліклінік, відділів адміністрацій, комунальних і державних підприємств. Найголовніше, що дуже часто — це ті установи і спеціалісти, в послугах яких громадяни мають реальну потребу. В той час, як відділи, установи, які дійсно можна ліквідувати, об'єднати і скоротити до 1-2 фахівців є недоторканими.
Практика створювати зайві посади, частенько керівні або майже такі і ще частіше непотрібні тягнеться із совкового соціалу. Мабуть звідти походить і традиція створювати цілі установи, відділи і структурні одиниці. З державного бюджету їм виділяють приміщення або цілу будову, сплачують оренду, комунальні і інші платежі потрібні для «діяльності», устатковують меблями, комп'ютерами, телефонами, орг.технікою — ще одна стаття витрат, набирають цілий штат працівників — керівника, купку замів, і тьму працівників, тех.персонал і ще значна сума на зарплатню, премії, надбавки, відпускні. Продовжувати можна на декілька сторінок. Та головним є питання — «Для чого?». Який результат їх діяльності? Питання відкрите.
Дивує, саме такі відділи ніколи не страждають від політики «затягування пасків». І такі є у всіх відомствах і міністерствах, в кожній галузі. Так, я багато чого не розумію і не знаю. Можливо саме ці установи і тримають на плаву титанік під назвою держава Україна — то їх незрима і таємна місія. Хоча на мій хлопський розум вони є частками айсбергу, які доламують і розколюють човна, що тоне. Човна під назвою держава Україна.
Дивує, страждають знайомі всі обличчя — рядові працівники дит.садків, шкіл, позашкільних навчальних закладів, лікарень, поліклінік, відділів адміністрацій, комунальних і державних підприємств. Найголовніше, що дуже часто — це ті установи і спеціалісти, в послугах яких громадяни мають реальну потребу. В той час, як відділи, установи, які дійсно можна ліквідувати, об'єднати і скоротити до 1-2 фахівців є недоторканими.
Практика створювати зайві посади, частенько керівні або майже такі і ще частіше непотрібні тягнеться із совкового соціалу. Мабуть звідти походить і традиція створювати цілі установи, відділи і структурні одиниці. З державного бюджету їм виділяють приміщення або цілу будову, сплачують оренду, комунальні і інші платежі потрібні для «діяльності», устатковують меблями, комп'ютерами, телефонами, орг.технікою — ще одна стаття витрат, набирають цілий штат працівників — керівника, купку замів, і тьму працівників, тех.персонал і ще значна сума на зарплатню, премії, надбавки, відпускні. Продовжувати можна на декілька сторінок. Та головним є питання — «Для чого?». Який результат їх діяльності? Питання відкрите.
Дивує, саме такі відділи ніколи не страждають від політики «затягування пасків». І такі є у всіх відомствах і міністерствах, в кожній галузі. Так, я багато чого не розумію і не знаю. Можливо саме ці установи і тримають на плаву титанік під назвою держава Україна — то їх незрима і таємна місія. Хоча на мій хлопський розум вони є частками айсбергу, які доламують і розколюють човна, що тоне. Човна під назвою держава Україна.
0 коментарів