Спочивайте в мирі з Богом герої України, нехай земля буде вам пухом

Сірість дня зранку відбила бажання щось робити. Але життя є життя — домашні справи ніхто не відміняв. Дзвінок друга — А знаєш, ми дружили з ним, ходили в наряд, курили, ділилися радощами і сумним… а зараз він «груз 200»… в нього залишилась дружина і дитинка, а ще в одного аж четверо… Їдемо проводжати в останню путь… Зізвонимось взавтра. Ви там тримайтесь.
— І ти тримайся друже, ми з тобою… — вирвалось від мене у мережу мобільних гудків.
Ненависть до новинної стрічки, особисті трабли, телефонна розмова із знайомою із Чернівців:
— Хлопчина із Сторожинця, ти не знаєш як його рідні?
— ВТФ, я знаю, що є полеглі у бою з нашого району — Годилова і Давидівки, але не з самого Сторожинця...
— Ого, ти ще не знаєш, але точно є і з Сторожинця і не тільки...

Вечірня прогулянка, телефонна розмова… Процесія їхала неквапливо, не встиг помітити, але трун було більше ніж одна… По всьому тілу прокотилось, холодне і моторошне відчуття...

— Ого, ти ще не знаєш, але точно є і з Сторожинця і не тільки...

Спочивайте в мирі з Богом герої України, нехай земля буде вам пухом.