Про неоране поле для піярщиків
Пост цікавий, написаний Михайлом Шморгуном. І вся «пічялька» на іншому ресурсі. Якби не вечірній пошук цікавого для прочитання...
Діти лейтенанта Шмідта чи спеціалісти по комунікаціям?
Автор: Михайло Шморгун
Про піарників та політтехнологів, а точніше – про їх діяльність є багато міфів. Про них говорять або з неналежним пафосом, або з категоричним несприйняттям. Істина ж, як завжди, десь посередині.
Оскільки робота піарника є максимально конфіденційною, то замовники часто приховують її результати від своїх конкурентів та свого ж найближчого середовища. Замовники (політики, державні інститути, виробники продукту чи надавачі послуг) приховують свою співпрацю з піарниками та відповідними агентствами, як «непристойну таємницю» (нарівні з енурезом, подругами-повіями та «закатаними в цемент» бізнес-партнерами). Така вже склалась «пічальна» постсовкова традиція…
Повноцінної національної школи консультування та чесного механізму зв’язків з громадськістю поки немає. Поступово цю нішу заповнили випадкові люди з авантюрною жилкою, що називають себе «рекламістами» чи «політтехнологами» (чи
ще якось…). Але по суті своїй – спеціалістами в комунікаціях вони не являються, а є скоріше талановитими, харизматичними акторами. Псевдофахівці, почали заробляти гроші тим самим чином, що і Шура Балаганов з «Золотого теля», видаючи себе за «дітей лейтенанта Шмідта», а іноді «пиляючи золоті гирі» рекламних бюджетів .
Наявність на ринку консультування великої кількості спеціалістів з завищеною оцінкою власної кваліфікації викривлює справжню місію, яку піарники можуть виконати для нашої держави. Для того, щоб повноцінно існувати в інформаційну епоху, держава просто змушена буде відлагодити систему внутрішньої комунікації ( на рівні влада–громадяни, влада –громадянське суспільство, громадянське суспільство – громадяни, влада – опозиція, споживач товару – виробник і т.д. ). А на рівні «високих і тонких матерій» – повернути повагу одне до одного та довіру, яка є необхідною умовою будь-яких системних змін. Власне, піарники потрібні саме для цього, а не для «промивки мізків і викачування бабла з лохів».
У пануючому в народі образі піарника, як «пройдисвіта та нероби, що отримує свої великі гроші нізащо» є доля гіркої правди. Після бурхливої і катастрофічної діяльності «дітей лейтенанта Шмідта», що іменують себе політтехнологами чи іміджмейкерами ( чи ще кимось…) зв’язки з громадськістю в уяві громадян стали чимось зовсім поганим і «антинародним». Звичайно, важко надіятися, що жителі (наприклад) величного Герцаївського району почнуть оперувати високими матеріями і після недільного походу до церкви дискутуватимуть про глибинну суть сучасного процесу міжлюдських комунікації чи щось подібне… Ні. До такої фантастики навряд доживемо. Проте, мінімальні знання того, що має робити спеціаліст по зв’язкам з громадськістю, виховані та освічені люди мусять мати.
Головною проблемою у відносинах між піарником та замовником і причиною більшості конфліктів чи непорозумінь є неспівпадіння очікувань замовника та реального результату роботи, що отримується «на виході». В надії на «магію піару» наївні замовники забувають робити свою власну роботу якісно. Найлегшим виходом після провалу комунікаційної кампанії є звинувачення піарників (сяких-перетаких). У таких випадках – згадується тост з «Кавказької полонянки» про бажання і можливості…
Так склалось, що з різних причин, Буковина ще є незайманим для ефективних комунікацій краєм. Тому потенційним замовникам «афігітєльного піару» варто знати різницю між хорошими спеціалістами з комунікацій та пройдисвітами.
Ось мій особистий «лікнеп», який я вивів зі свого ( скромного) досвіду:
1) Спеціаліста по зв’язкам з громадськістю варто залучати тільки у тому разі, коли по-факту уже є певний «продукт» ( чи образ, чи ідея), який необхідно донести до певної кількості людей. Піарник не зможе самостійно замінити політика, чи товар, який необхідно продати. Максимум, що можна від нього вимагати – ефективно використати наявні ресурси для отримання людьми інформації про уже існуючий продукт чи образ та отримати від них зворотній зв’язок. Якщо треба «винайти велосипед», то треба звертатися до винахідників велосипедів, а не до піарників …
2) Хороший піарник опирається на фактичні данні, а не на свої власні припущення (або ще гірше – на припущення замовника, які апріорі скоріше бажані ніж дійсні). Найчастіше фактичні данні отримуються на базі результатів соціологічних опитувань, роботи фокус-груп та контент-аналізу .
3) Хороший спеціаліст з комунікацій розмовляє на «мові клієнта» і на «мові цільової групи». Розуміючи бажання замовника та потреби людей він видає нагора «рецепт», який є певним компромісом. Комунікація взагалі неможлива без можливості йти на поступки заради умовного блага.
4) Хороший піарник може спрогнозувати результат своєї роботи та можливі ризики під час проведення інформаційної кампанії. Прорахування можливих небезпек є ознакою професіоналізму та справедливого ставлення до замовника, який повинен бути готовим до можливих контр-кампаній та іміджевих ризиків, які вони несуть.
5) Хороший піарник – різноплановий фахівець. Він мусить володіти навичками журналіста, політолога, маркетолога, соціолога, психолога. Іноді навіть педагога …Володіння технологіями з різних галузей знань чітко відділяють його від «монопрофесійних дітей лейтенанта Шмідта» . Ці псевдоспеціалісти опираються на методи лише своєї «материнської» галузі знань, а всі інші технології вважають неефективними. Вони нагадують середньовічних лікарів, які від всіх хвороб мали два рецепти – клізму і кровопускання …
6) Хороший піарник має вміти створювати унікальні канали комунікації між своїм замовником і цільовою аудиторією. Повідомлення до цільової групи, що подається іменем замовника має якнайменше залежати від впливу інформаційних паразитів-посередників (суб’єктивних журналістів, чуток, «спорченого телефону» ) .
7) Хороший піарник скоріше знаходиться не на стороні замовника, а на боці цільової аудиторії (людей). Гроші для нього не є самоціллю. Головне – за допомогою своїх знань і навичок добитися обопільно-позитивного для замовника та цільової аудиторії результату.
8) Хороший піарник не має емоційно чи ідеологічно бути прив’язаним до замовника. Подібна прив’язаність провокує професійну деформацію у сторону бажаного, а не реального стану справ. По-простому. Якщо Ваш піарник є Вашим кумом чи другом то він і залишиться в першу чергу другом чи кумом, а не спеціалістом, який має вирішити комунікаційні проблеми.
9) Хороший піарник пропонує унікальні рішення, для вирішення унікальної проблеми. Кожен новий день створює нові комунікаційні технології. Знання чи технологія, яка не застосована миттєво – морально застаріває уже через декілька місяців.
10)Хороший піарник не боїться конкуренції.
Загалом Буковина не має своєї школи «хороших піарників». Політикам вони не потрібні, а економіка та виробництво не ставить задач, які можна було б вирішити за рахунок комунікаційних технологій.
Між тим, ми вступили у інформаційне суспільство, де професійні піарники, так само важливі,як хороші сантехніки в ЖРЕПі. У інформаційному середовищі, як і у вбиральні… без сантехніка – один сморід.
Рано чи пізно ця вся біда (маю на увазі «покращення» і непримириму боротьбу з ним) закінчиться і очевидною стане потреба налагодити зв’язки між організованими групами людей. Той рівень недовіри, який є нині, треба буде долати, долати жорсткими кроками, реформами і системними змінами. Тоді настане золотий час для хороших піарників. Гадаю, тоді вони виконають свою історичну місію і для країни, і для Буковини.
Діти лейтенанта Шмідта чи спеціалісти по комунікаціям?
Автор: Михайло Шморгун
Про піарників та політтехнологів, а точніше – про їх діяльність є багато міфів. Про них говорять або з неналежним пафосом, або з категоричним несприйняттям. Істина ж, як завжди, десь посередині.
Оскільки робота піарника є максимально конфіденційною, то замовники часто приховують її результати від своїх конкурентів та свого ж найближчого середовища. Замовники (політики, державні інститути, виробники продукту чи надавачі послуг) приховують свою співпрацю з піарниками та відповідними агентствами, як «непристойну таємницю» (нарівні з енурезом, подругами-повіями та «закатаними в цемент» бізнес-партнерами). Така вже склалась «пічальна» постсовкова традиція…
Повноцінної національної школи консультування та чесного механізму зв’язків з громадськістю поки немає. Поступово цю нішу заповнили випадкові люди з авантюрною жилкою, що називають себе «рекламістами» чи «політтехнологами» (чи
ще якось…). Але по суті своїй – спеціалістами в комунікаціях вони не являються, а є скоріше талановитими, харизматичними акторами. Псевдофахівці, почали заробляти гроші тим самим чином, що і Шура Балаганов з «Золотого теля», видаючи себе за «дітей лейтенанта Шмідта», а іноді «пиляючи золоті гирі» рекламних бюджетів .Наявність на ринку консультування великої кількості спеціалістів з завищеною оцінкою власної кваліфікації викривлює справжню місію, яку піарники можуть виконати для нашої держави. Для того, щоб повноцінно існувати в інформаційну епоху, держава просто змушена буде відлагодити систему внутрішньої комунікації ( на рівні влада–громадяни, влада –громадянське суспільство, громадянське суспільство – громадяни, влада – опозиція, споживач товару – виробник і т.д. ). А на рівні «високих і тонких матерій» – повернути повагу одне до одного та довіру, яка є необхідною умовою будь-яких системних змін. Власне, піарники потрібні саме для цього, а не для «промивки мізків і викачування бабла з лохів».
У пануючому в народі образі піарника, як «пройдисвіта та нероби, що отримує свої великі гроші нізащо» є доля гіркої правди. Після бурхливої і катастрофічної діяльності «дітей лейтенанта Шмідта», що іменують себе політтехнологами чи іміджмейкерами ( чи ще кимось…) зв’язки з громадськістю в уяві громадян стали чимось зовсім поганим і «антинародним». Звичайно, важко надіятися, що жителі (наприклад) величного Герцаївського району почнуть оперувати високими матеріями і після недільного походу до церкви дискутуватимуть про глибинну суть сучасного процесу міжлюдських комунікації чи щось подібне… Ні. До такої фантастики навряд доживемо. Проте, мінімальні знання того, що має робити спеціаліст по зв’язкам з громадськістю, виховані та освічені люди мусять мати.
Головною проблемою у відносинах між піарником та замовником і причиною більшості конфліктів чи непорозумінь є неспівпадіння очікувань замовника та реального результату роботи, що отримується «на виході». В надії на «магію піару» наївні замовники забувають робити свою власну роботу якісно. Найлегшим виходом після провалу комунікаційної кампанії є звинувачення піарників (сяких-перетаких). У таких випадках – згадується тост з «Кавказької полонянки» про бажання і можливості…
Так склалось, що з різних причин, Буковина ще є незайманим для ефективних комунікацій краєм. Тому потенційним замовникам «афігітєльного піару» варто знати різницю між хорошими спеціалістами з комунікацій та пройдисвітами.
Ось мій особистий «лікнеп», який я вивів зі свого ( скромного) досвіду:
1) Спеціаліста по зв’язкам з громадськістю варто залучати тільки у тому разі, коли по-факту уже є певний «продукт» ( чи образ, чи ідея), який необхідно донести до певної кількості людей. Піарник не зможе самостійно замінити політика, чи товар, який необхідно продати. Максимум, що можна від нього вимагати – ефективно використати наявні ресурси для отримання людьми інформації про уже існуючий продукт чи образ та отримати від них зворотній зв’язок. Якщо треба «винайти велосипед», то треба звертатися до винахідників велосипедів, а не до піарників …
2) Хороший піарник опирається на фактичні данні, а не на свої власні припущення (або ще гірше – на припущення замовника, які апріорі скоріше бажані ніж дійсні). Найчастіше фактичні данні отримуються на базі результатів соціологічних опитувань, роботи фокус-груп та контент-аналізу .
3) Хороший спеціаліст з комунікацій розмовляє на «мові клієнта» і на «мові цільової групи». Розуміючи бажання замовника та потреби людей він видає нагора «рецепт», який є певним компромісом. Комунікація взагалі неможлива без можливості йти на поступки заради умовного блага.
4) Хороший піарник може спрогнозувати результат своєї роботи та можливі ризики під час проведення інформаційної кампанії. Прорахування можливих небезпек є ознакою професіоналізму та справедливого ставлення до замовника, який повинен бути готовим до можливих контр-кампаній та іміджевих ризиків, які вони несуть.
5) Хороший піарник – різноплановий фахівець. Він мусить володіти навичками журналіста, політолога, маркетолога, соціолога, психолога. Іноді навіть педагога …Володіння технологіями з різних галузей знань чітко відділяють його від «монопрофесійних дітей лейтенанта Шмідта» . Ці псевдоспеціалісти опираються на методи лише своєї «материнської» галузі знань, а всі інші технології вважають неефективними. Вони нагадують середньовічних лікарів, які від всіх хвороб мали два рецепти – клізму і кровопускання …
6) Хороший піарник має вміти створювати унікальні канали комунікації між своїм замовником і цільовою аудиторією. Повідомлення до цільової групи, що подається іменем замовника має якнайменше залежати від впливу інформаційних паразитів-посередників (суб’єктивних журналістів, чуток, «спорченого телефону» ) .
7) Хороший піарник скоріше знаходиться не на стороні замовника, а на боці цільової аудиторії (людей). Гроші для нього не є самоціллю. Головне – за допомогою своїх знань і навичок добитися обопільно-позитивного для замовника та цільової аудиторії результату.
8) Хороший піарник не має емоційно чи ідеологічно бути прив’язаним до замовника. Подібна прив’язаність провокує професійну деформацію у сторону бажаного, а не реального стану справ. По-простому. Якщо Ваш піарник є Вашим кумом чи другом то він і залишиться в першу чергу другом чи кумом, а не спеціалістом, який має вирішити комунікаційні проблеми.
9) Хороший піарник пропонує унікальні рішення, для вирішення унікальної проблеми. Кожен новий день створює нові комунікаційні технології. Знання чи технологія, яка не застосована миттєво – морально застаріває уже через декілька місяців.
10)Хороший піарник не боїться конкуренції.
Загалом Буковина не має своєї школи «хороших піарників». Політикам вони не потрібні, а економіка та виробництво не ставить задач, які можна було б вирішити за рахунок комунікаційних технологій.
Між тим, ми вступили у інформаційне суспільство, де професійні піарники, так само важливі,як хороші сантехніки в ЖРЕПі. У інформаційному середовищі, як і у вбиральні… без сантехніка – один сморід.
Рано чи пізно ця вся біда (маю на увазі «покращення» і непримириму боротьбу з ним) закінчиться і очевидною стане потреба налагодити зв’язки між організованими групами людей. Той рівень недовіри, який є нині, треба буде долати, долати жорсткими кроками, реформами і системними змінами. Тоді настане золотий час для хороших піарників. Гадаю, тоді вони виконають свою історичну місію і для країни, і для Буковини.
10 коментарів
«Человек без паспорта» — авторская характеристика Паниковского, вложенная в уста главного героя романа — Остапа Бендера. Всю жизнь Паниковский кормился воровством и жульничеством: в Киеве до революции промышлял карманными кражами, после революции стал «сыном лейтенанта Шмидта» — кочующим самозванцем, выпрашивающим материальную помощь у властей в глубинке…
Замовники розуміють, що «пора», але на хороших спеціалістів і контори жмуть крейцер, а на пафосні нікому непотрібні івенти ( авторства своїх ручних полуграмотних дебілоїдів) можуть потратити півцарства. А коли в результаті -пшик, винним роблять всю професію.
Ну а тим піарникам, що образими журналістів (Тетяну Таран, зокрема) горіти у самому нижньому пеклі…
А я не ображена. Я ж не піарник і не їх клієнт. Спостерігаю.
«Давайте вибори!» В. Михайлішин
Журнал «CZERNOWITZ POiNT» зустрівся з першою особою міста, виконуючим обов’язки мера, щоб поставити запитання, які надсилали наші читачі. Чернівчан особливо турбують дороги, садочки, вибори… Секретар Чернівецької міської ради – Віталій Михайлішин дає відверті відповіді.
CZERNOWITZ POiNT: Яким Ви прийняли місто, коли обійняли свою посаду в.о. мера 31 березня 2011 року?
МИХАЙЛІШИН: Я латаю дірки – те, що мали зробити ще до мене. Я міг ще щось робити в цей час. А ці кошти ми витрачаємо – за 600-ліття міста ще розраховуємося, за Турецьку площу… Замість того, щоб ми цей бюджет використовували в майбутньому, ми закриваємо дірки. Треба все було зробити поетапно ще 5 років тому. Не хочу казати, що хтось поганий, а хтось ні, але це потрібно робити.
Краще нічого не робити, і всіх усе влаштовує! Як тільки щось робиш, то починається… Мені подобається те, що я роблю, я це хочу робити. Нехай говорять, ми будемо працювати.
CZERNOWITZ POiNT: Багато суперечок щодо виборів 2012 триває у Чернівцях. Резюмуйте, будь ласка, свою участь у них.
МИХАЙЛІШИН: Я не програв, я всім пояснюю, я набрав меншу кількість голосів. Я вважаю, що виграв, і виграло все місто. Дивлячись на те, що зараз там (у Верховній Раді – авт.) проходить і чим вони займаються, то я погоджуюсь на тисячу відсотків – тут я себе відчуваю корисним для міста, а там би я ходив, чекав, поки роботу блокують… Я вже сміявся, мені це нагадало, коли ті відеорепортажі були, як «Під склом». Пам’ятаєте, така російська передача? Приносять їсти, усі їдять, а потім усім погано стало, починають діти народжуватися, одружуватися – такий серіал… От потім (у Верховній Раді – авт.) стали у кінці й думають, розблокували, а що будемо робити?
Я ні ту сторону не займаю, ні ту. Я не фанатик якийсь політичний, партійний, заангажований. Я за те, що йде на користь людям. Незалежно від того, яка це партія. Це моя власна думка, і мене ніхто не переконає, що треба казати «Регіони хороші, а ті – погані». Ні. Якщо буде корисне та правильне робитися для народу, я тоді підтримаю цей напрямок, законопроект… А спекуляцією я займатися не збираюся.
CZERNOWITZ POiNT: Чернівці часто порівнюють з Києвом, через ситуацію з відсутністю мера. Ваша позиція щодо цього?
МИХАЙЛІШИН: Дуже багато розмов йде про те, що потрібні вибори в Чернівцях, я на останній сесії навіть сказав, що так – вибори потрібні, я звертаюся у Верховну Раду вже неодноразово, зробіть уже ці вибори, щоб та спекуляція зупинилася. Давайте вибори! Вони ніби мене лякають, думають, що я тут сиджу й нічим не займаюся. Нехай люди зроблять уже цей вибір. На сьогоднішній день ні один народний депутат не звернувся ні з одним законопроектом, ніяких бюджетних додаткових коштів, субвенцій, ніхто не проявив ніякої ініціативи. Потрібно кошти там вибивати на наше – університет (ЮНЕСКО), на дороги… А вони займаються спекуляцією – вибори будуть чи не будуть. Нехай будуть вибори, і закрити це питання.
CZERNOWITZ POiNT: Споконвічне питання у Чернівцях – дороги загалом, і зокрема вулиці Б. Хмельницького та Ентузіастів. Коли?
МИХАЙЛІШИН: До кінця року, я так думаю, беремо терміни до Дня незалежності України, але я беру до Дня Конституції – це Ентузіастів, ну, залежно від погодних умов. Вулиця Б. Хмельницького – повністю буде в цьому році заміна всіх мереж, на наступний рік буде підготовка до асфальтування. Там дуже багато ще роботи залишилося, ми працюємо над каналізуванням, прокладанням труб по Б. Хмельницького, аж за Університетську вниз, там вигрібні ями в центрі міста… У цьому році постараємося максимально замінити, підготувати, зробити тротуар. По можливості, якщо будуть погодні умови, будемо старатися якнайбільше пропрацювати. Усі роботи, які почалися – вулиця Боярка, Комунальників, пров. Ентузіастів. Там, де асфальтні роботи, вони будуть зроблені в цьому році.
CZERNOWITZ POiNT: Коштів скільки необхідно?
МИХАЙЛІШИН: Знаєте, нам потрібно… Там і 100 млн. не вистачить для того, щоб зробити дороги. Ми, у першу чергу, б’ємо на якість, тому спочатку замінюємо мережі, потім асфальтування. Повністю поточні ремонтні роботи зробляться в місті вже протягом 2 місяців. На вул.Воробкевича нам необхідно 2-й шар, останній, доробити, потім поточний ремонт – вул.Миколаївська, вул. Каспрука (колишня вул.Канівська – авт.) ще в цьому році маємо закінчити, Ровенська – теж в цьому році. Ті роботи, які були зроблені протягом минулого року, у нас не пошкоджені. Є поточний ремонт, а є капітальний ремонт. Капітальний – це вулиця Воробкевича. А поточний, це там, де рівняємо. Зараз ми ставимо холодний асфальт, пробуємо, завезли. Латаємо ями холодним асфальтом, подивимося, як він себе покаже.
CZERNOWITZ POiNT: На вашу думку, які досягнення вдалися за час вашого головування в Чернівцях?
МИХАЙЛІШИН: Вам плівки для запису не вистачить. Садочки, школи, каналізація, ремонти доріг, дахів. Проблема в тому, як я казав, що за 2 роки – робимо те, що мало зробитися ще в 2008. Ми латаємо дірки. На сьогоднішній день, я думаю, ми закрили вже багато питань. Тепер – тільки майбутнє, тільки позитив, працюймо!
CZERNOWITZ POiNT: Яка ситуація зараз із дошкільними дитячими закладами? Спостерігаємо, як ви перевіряєте хід ремонтних робіт у додатково створених групах…
МИХАЙЛІШИН: Ми в цьому році відкриваємо до 1 червня додаткових 5 груп по чернівецьких садочках. У загальному, кошторис був біля 1 млн. грн. Виникли й додаткові роботи – додаткове опалення, заміна труб, вікон, дверей, то я думаю, що вийде десь 1млн. 300 – 1млн. 400 грн. Це кошти, які знайдені в бюджеті у 2012 р. і передбачені в 2013 р. Що стосується робіт, це тільки вартість будівельних робіт. Нам потрібно ще знайти кошти на меблі повністю, на посуд. Усе зробити для того, щоб умови в наших садочках були гарні. Якщо відкриємо 5 груп, зменшиться черга десь на 150 дітей, в середньому. З 2011 р. це ми відкриємо всього 9 груп. Це десь біля 300 дітей за 2 роки забезпечені садочками. Такими темпами потрібно продовжувати йти. У нас народжуються діти, у нас розвивається місто Чернівці.
CZERNOWITZ POiNT: Скільки садочків необхідно ще нашому місту?
МИХАЙЛІШИН: На жаль, будувати садочки коштів не має, хоча потрібно збудувати садочок на Рощі, потрібно в Ленківцях. Але за 100-200 тисяч гривень будівництво, на мій погляд і думку департаменту, краще не починати, тому що це може вийти довгобуд, який буде зводитись років 5-6. Потрібно, як мінімум 50% коштів. Я думаю, що це буде передбачено частково з місцевого бюджету, частково – державного. Тоді будемо переходити до будівництва садочків. Моя мрія – якнайбільше, але на сьогоднішній день це 2 садочки. Вартість одного садочка – біля 10 млн. грн. Потрібно вдосконалювати, робити ремонти в усіх навчальних закладах нашого міста. У загальному, якщо взяти дошкільні та навчальні заклади разом, тільки за 2012 р. було замінено 789 вікон, 350 дверей, не пам’ятаю кілометраж труб, тепло-, водопостачання, і це ми будемо продовжувати робити.
CZERNOWITZ POiNT: Доводиться чути від батьків про суцільні побори у дошкільних навчальних закладах…
МИХАЙЛІШИН: Я сам батько 2-х дітей… Держава забезпечила повністю місцем, де наші діти навчаються, заробітну плату вчителів, вихователів, енергоносії, теплоносії. Я не відношу (гроші – авт.). Є батьківський комітет, якщо батьківський комітет вирішив там – замінити вікна чи купити меблі, то ми скидаємося скільки потрібно. Тільки за бажанням батьківського комітету.
CZERNOWITZ POiNT: І, традиційно, запитаю Вас про плани на майбутнє.
МИХАЙЛІШИН: На 2013 рік я ставлю декілька пріоритетів – німецька фірма має зайти, це до тисячі робочих місць (про завод із виготовлення запчастин до Volkswagen. – авт.), відкрити у місті басейн та зробити максимум доріг і тротуарів. Ну, й озеленення найкращого міста Чернівці.