Кров людська - не водиця, проливати не годиться, але...
Замість прологу і основної частини (історія з життя)
Сірий осінній ранок не віщував нічого цікавого. Володимир ліниво заповнював бази данних і подумки відміряв — до обіду 4 години до 5-ої 8 без обіду...
— Володю, ти нічим серйозним не хворієш? — відірвав від роботи голос Петровича.
Якби не той голос і вираз обличчя, то Володя ляпнув би чогось гостренького у відповідь на таке запитання.
— Розумієш дочка в тяжкому стані, потрібні донори крові. Кров їй вже переливають, але маю привести трьох для поповнення банку крові, дружина біля неї, сини неповнолітні. Отже, я і ще двоє! — пропалив Петрович, не даючи і слова вставити Володі.
Про складну ситуацію провідного інженера їхньої фірми знали всі. У дочки рак. Складна форма. А Петрович «свій в дошку», Чоловік з великої літери Ч, душа компанії, за цих півроку перетворився на сумну, інтровертовану особу.
— І ні, і так! — пробасив Володя, чим викликав подив на обличчі у Петровича.
— Ні, не хворий і на донорство згодний. Тільки у шефа нас відпросіть. Нас — це мене з Яриком. Я за ним. Напевне дітько вже з самого ранку практиканткам у бухгалтерії голову морочить...
Донорство крові вдалося не на всі сто. У Ярика низький гемоглобін. Петрович із Володею виявилися валідними.
— Сало треба їсти і чоколядою закусювати! — діставав Володя Ярика, доки Петрович водночас запонював якісь папірці і звітував перед дружиною по мобідьному. Тому було трохи ніяково і він мовчки терпів кпини Володі. Хоча ще від початку їх дружби взаємне діставання один-одного було їх візитівкою.
— Молодий чоловіче, не будьте такий жорстокий. На моєму віку бувало, що і всі троє донорів були непридатні. Для того і просимо трьох, хоч один може стати повноцінним донором. — перервав психотерористичні акти Володі сивенький лікар.
— Та я жартома, я сам за цього низькогемоглобінщика кому хоч голову зверну. — виправдовувався Володя.
— Ви краще подумайте про те, щоб стати постійним донором, адже у вас все добре. — спокійно продовжував лікар.
— Подумаю, подумаю...
Через три місяці дочка Петровича померла. На похороні Володя відчував цілу гаму почуттів — сум, жаль, сором і ніяковість розривали його. З Яриком творилось щось подібне. Володя не міг дивитись у очі Петровичу, а ще більше його дружині. Галина Іванівна завше була дуже серйозною і строгою. Вчителька за фахом, вона завжди викликала повагу і маленький острах.
— Дякую вам хлопці, за все дякую… — зірваним і проплаканим голосом говорила Галина Іванівна, обіймаючи Ярика і Володю.
— Було би за що… з докором у голосі прошепотів Володя. З докором до Ярика, лікарів та найбільше до себе...
— Не картай себе Володю, ви зробили добру справу — багато краплинок вашої крові подарували їй декілька краплинок життя...
...
— Ти куди Володю? — гукав навздогін Ярик, наминаючи пампушки з поминального обіду.
— Яка тобі різниця! Ти ж сало із чоколядою не їв! — відрубав Володя.
Ярика наче струмом вдарило.
— Е-е-е, я з тобою, я після того про цигарки забув, гранатовий сік п'ю через день, навіть сало почав їсти… правда без шоколаду… — винувато закінчив Ярик.
Якби хто побачив їх, то напевне б щиро посміхнувся. Високий і кремезний, характерницької статури Володя крокував наче гігант, а збоку його наздоганяв, дріботячи ніжками, худий, середнього зросту Ярик. Слон і Моська, кумедна пара крокувала по засніжених вулицях міста для серйозної і потрібної справи.
Молодь України на глобальному рівні і Буковини на локальному радує мене. Бо саме молоді люди є найактивнішими донорами. А стати донором з одного боку дуже легко — особисте бажання і відвідування центру чи пункту здачі крові. І дуже важко — потрібно відповідати усім вимогам. Я особисто пропоную дописувачам і читачам «ВКурсі» ознайомитись детально із інформацією про донорство в Україні на сайті На ньому ж можна заповнити анкету і стати волонтером АМДУ. Долучайтесь з доброї волі. Ви подаруєте життя або ще декілька його краплинок.
Сірий осінній ранок не віщував нічого цікавого. Володимир ліниво заповнював бази данних і подумки відміряв — до обіду 4 години до 5-ої 8 без обіду...
— Володю, ти нічим серйозним не хворієш? — відірвав від роботи голос Петровича.
Якби не той голос і вираз обличчя, то Володя ляпнув би чогось гостренького у відповідь на таке запитання.
— Розумієш дочка в тяжкому стані, потрібні донори крові. Кров їй вже переливають, але маю привести трьох для поповнення банку крові, дружина біля неї, сини неповнолітні. Отже, я і ще двоє! — пропалив Петрович, не даючи і слова вставити Володі.
Про складну ситуацію провідного інженера їхньої фірми знали всі. У дочки рак. Складна форма. А Петрович «свій в дошку», Чоловік з великої літери Ч, душа компанії, за цих півроку перетворився на сумну, інтровертовану особу.
— І ні, і так! — пробасив Володя, чим викликав подив на обличчі у Петровича.
— Ні, не хворий і на донорство згодний. Тільки у шефа нас відпросіть. Нас — це мене з Яриком. Я за ним. Напевне дітько вже з самого ранку практиканткам у бухгалтерії голову морочить...
Донорство крові вдалося не на всі сто. У Ярика низький гемоглобін. Петрович із Володею виявилися валідними.
— Сало треба їсти і чоколядою закусювати! — діставав Володя Ярика, доки Петрович водночас запонював якісь папірці і звітував перед дружиною по мобідьному. Тому було трохи ніяково і він мовчки терпів кпини Володі. Хоча ще від початку їх дружби взаємне діставання один-одного було їх візитівкою.
— Молодий чоловіче, не будьте такий жорстокий. На моєму віку бувало, що і всі троє донорів були непридатні. Для того і просимо трьох, хоч один може стати повноцінним донором. — перервав психотерористичні акти Володі сивенький лікар.
— Та я жартома, я сам за цього низькогемоглобінщика кому хоч голову зверну. — виправдовувався Володя.
— Ви краще подумайте про те, щоб стати постійним донором, адже у вас все добре. — спокійно продовжував лікар.
— Подумаю, подумаю...
Через три місяці дочка Петровича померла. На похороні Володя відчував цілу гаму почуттів — сум, жаль, сором і ніяковість розривали його. З Яриком творилось щось подібне. Володя не міг дивитись у очі Петровичу, а ще більше його дружині. Галина Іванівна завше була дуже серйозною і строгою. Вчителька за фахом, вона завжди викликала повагу і маленький острах.
— Дякую вам хлопці, за все дякую… — зірваним і проплаканим голосом говорила Галина Іванівна, обіймаючи Ярика і Володю.
— Було би за що… з докором у голосі прошепотів Володя. З докором до Ярика, лікарів та найбільше до себе...
— Не картай себе Володю, ви зробили добру справу — багато краплинок вашої крові подарували їй декілька краплинок життя...
...
— Ти куди Володю? — гукав навздогін Ярик, наминаючи пампушки з поминального обіду.
— Яка тобі різниця! Ти ж сало із чоколядою не їв! — відрубав Володя.
Ярика наче струмом вдарило.
— Е-е-е, я з тобою, я після того про цигарки забув, гранатовий сік п'ю через день, навіть сало почав їсти… правда без шоколаду… — винувато закінчив Ярик.
Якби хто побачив їх, то напевне б щиро посміхнувся. Високий і кремезний, характерницької статури Володя крокував наче гігант, а збоку його наздоганяв, дріботячи ніжками, худий, середнього зросту Ярик. Слон і Моська, кумедна пара крокувала по засніжених вулицях міста для серйозної і потрібної справи.
Молодь України на глобальному рівні і Буковини на локальному радує мене. Бо саме молоді люди є найактивнішими донорами. А стати донором з одного боку дуже легко — особисте бажання і відвідування центру чи пункту здачі крові. І дуже важко — потрібно відповідати усім вимогам. Я особисто пропоную дописувачам і читачам «ВКурсі» ознайомитись детально із інформацією про донорство в Україні на сайті На ньому ж можна заповнити анкету і стати волонтером АМДУ. Долучайтесь з доброї волі. Ви подаруєте життя або ще декілька його краплинок.
0 коментарів