"О млядське Вкурсі. Триндєц всім сподіванням. Хоча..." або Повернення до реалій
Я перепрошую шановну спільноту «ВКУРСІ», якщо когось зачепить нетактовна назва мого посту, запозичена із твору пана Захара Подкидишева (з його дозволу). Але більш влучної назви на мій розсуд не є. Спостерігаючи за баталіями, які точаться «ВКУРСІ» навколо «життєвоважливих тем», беручи в них активну участь і їх же продукуючи, я старався не звертати уваги на щем. Щем, який вказував, що щось не так, не туди йдеш хлопче!
27 травня ввечері батько почав почувати себе зле. На ранок (28 травня) додались кашель з мокротинням, дуже висока температура — 38,5, слабкість. Похід в районну поліклініку, а саме по її лабіринтах тривав від 8 ранку до 16.00. Діагноз не поставили, пофутболили по всіх можливих кабінетах і під кінець видали рекомендацію — «Прийдете на узі у п'ятницю (31 травня) десь на 15.00». Бойова поведінка мами дозволила перенести похід на узд на 12.00, 29 травня. Але, після проходження «надсучасної процедури», «ФУТБОЛ» ПРОДОВЖИВСЯ — безрезультатний, без діагнозу і обси.анням світилами раймедицини один-одного, хоча були серед них праві, справжні… Дзвінок впливових знайомих батьків (каюсь, коли мова йде про життя і здоров'я рідних і близьких, чхати я хотів на боротьбу із корупцією, «кумівством» і впливовими знайомими) вибив довгоочікуване направлення до обласної лікарні. Було все, з чим стикається звичайний пацієнт (сила впливових знайомих обмежується районним масштабом), але в області лікар, за яким була правда, виграв бій. Реально справжній лікар, на відміну від деяких. Батько в лікарні, молюся про швидке одужання.
У нашій державі багацько «глобальних проблем» — ставлення до геїв і молоді, боротьба одних політичних пі.арасів з іншими політичними під.расами, спортивні змагання з приводу і без… Я кажу вам по правді, після пережитого усі перераховані теми, а особливо половину своїх, вважаю недостойними уваги тих, хто вважає себе інтелектуалом, громадянином, українцем.
Я не люблю лікарні — нервую, відчуваю страх, панікую. Сьогодні, як і не один раз, я готовий був побити першого ліпшого костолома і проклинав людей у білих халатах на чім світ стоїть. Каюсь, не всі з них у.обки. Є ще справжні Лікарі, але їх мало… Я дякую їм, низький вам уклін.
Допоки життя і здоров'я звичайної людини у нашій державі не варте і гривні. Допоки фінансування медицини нижче плінтуса для народу і вище зірок для купки правлячих п.дарасів. Допоки корупція в верхах, освіті, медицині, всюди дозволятиме безсовісним «штурпакам» бути зверху, а розумним і чесним пасти задніх і прислужувати їм. Допоки ми ненавидітимемо один одного, а не тих кого треба. Допоки не згуртуємось і не почнемо реальну боротьбу за свої права і свободи...
Не буде раю у сім краю!
А буде пекло, гніт й журба.
А також буде гра...
Коли від болю й відчаю — доведені до краю,
Ми гратимемо в їхню гру -
Де сила, влада й гроші — головне.
Хабар, знайомі і кумове — то допоміжне...
Молю вас браття й сестри, схаменімомось!
Прокиньмося й борімось!
Бо не буде вже раю у сім краю!
А буде пекло, гніт й журба.
27 травня ввечері батько почав почувати себе зле. На ранок (28 травня) додались кашель з мокротинням, дуже висока температура — 38,5, слабкість. Похід в районну поліклініку, а саме по її лабіринтах тривав від 8 ранку до 16.00. Діагноз не поставили, пофутболили по всіх можливих кабінетах і під кінець видали рекомендацію — «Прийдете на узі у п'ятницю (31 травня) десь на 15.00». Бойова поведінка мами дозволила перенести похід на узд на 12.00, 29 травня. Але, після проходження «надсучасної процедури», «ФУТБОЛ» ПРОДОВЖИВСЯ — безрезультатний, без діагнозу і обси.анням світилами раймедицини один-одного, хоча були серед них праві, справжні… Дзвінок впливових знайомих батьків (каюсь, коли мова йде про життя і здоров'я рідних і близьких, чхати я хотів на боротьбу із корупцією, «кумівством» і впливовими знайомими) вибив довгоочікуване направлення до обласної лікарні. Було все, з чим стикається звичайний пацієнт (сила впливових знайомих обмежується районним масштабом), але в області лікар, за яким була правда, виграв бій. Реально справжній лікар, на відміну від деяких. Батько в лікарні, молюся про швидке одужання.
У нашій державі багацько «глобальних проблем» — ставлення до геїв і молоді, боротьба одних політичних пі.арасів з іншими політичними під.расами, спортивні змагання з приводу і без… Я кажу вам по правді, після пережитого усі перераховані теми, а особливо половину своїх, вважаю недостойними уваги тих, хто вважає себе інтелектуалом, громадянином, українцем.
Я не люблю лікарні — нервую, відчуваю страх, панікую. Сьогодні, як і не один раз, я готовий був побити першого ліпшого костолома і проклинав людей у білих халатах на чім світ стоїть. Каюсь, не всі з них у.обки. Є ще справжні Лікарі, але їх мало… Я дякую їм, низький вам уклін.
Допоки життя і здоров'я звичайної людини у нашій державі не варте і гривні. Допоки фінансування медицини нижче плінтуса для народу і вище зірок для купки правлячих п.дарасів. Допоки корупція в верхах, освіті, медицині, всюди дозволятиме безсовісним «штурпакам» бути зверху, а розумним і чесним пасти задніх і прислужувати їм. Допоки ми ненавидітимемо один одного, а не тих кого треба. Допоки не згуртуємось і не почнемо реальну боротьбу за свої права і свободи...
Не буде раю у сім краю!
А буде пекло, гніт й журба.
А також буде гра...
Коли від болю й відчаю — доведені до краю,
Ми гратимемо в їхню гру -
Де сила, влада й гроші — головне.
Хабар, знайомі і кумове — то допоміжне...
Молю вас браття й сестри, схаменімомось!
Прокиньмося й борімось!
Бо не буде вже раю у сім краю!
А буде пекло, гніт й журба.
0 коментарів