Моя хата скраю...
Із щирою вдячністю Дмитрові Кібзуну.
Коли вам кажуть — промивання мізків не існує — вам брешуть, коли вам кажуть — промивання мізків існує — вам брешуть. В житті є люди яким вигідно щоб «бидло» залишалось «бидлом». І навіть якщо «бидло» захоче стати людиною на неї чекає купа перепон і підводних каменів. Навіть прийшовши до розуміння того, що є бути справжнім українцем, не міг відповісти на — а як же ваше: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Так, це нам притаманне, але це свідчення самокритичності — пробував хоч якось витиснути позитиву. Невдало.
Велика сила слова схована у його значенні і розумінні. В українських селах хата, що знаходилась скраю, була форпостом. Форпостом, який при нападі на село приймав перший удар на себе. Який повідомляв односельчан про небезпеку і мобілізував їх до опору і боротьби. Який свідомо обирав самопожертву на благо інших.
Довірити таку відповідальну і почесну місію громада села могла тільки високодуховній, моральній і принциповій людині. Людині, яку не можливо було б підкупити або вмовити, залякати чи зламати, надурити врешті-решт. Страх, забобони, бажання наживи не були відомі цій людині. Ця людина, фактично не знала нічого, окрім свого обов'язку перед своєю малою Батьківщиною, якщо їй пропонувалося зрадити, продатися чи просто бездіяти.
Після написаного про свою позицію — Моя хата скраю, я нічого не знаю!
А ваша шановне товариство?
Коли вам кажуть — промивання мізків не існує — вам брешуть, коли вам кажуть — промивання мізків існує — вам брешуть. В житті є люди яким вигідно щоб «бидло» залишалось «бидлом». І навіть якщо «бидло» захоче стати людиною на неї чекає купа перепон і підводних каменів. Навіть прийшовши до розуміння того, що є бути справжнім українцем, не міг відповісти на — а як же ваше: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Так, це нам притаманне, але це свідчення самокритичності — пробував хоч якось витиснути позитиву. Невдало.
Велика сила слова схована у його значенні і розумінні. В українських селах хата, що знаходилась скраю, була форпостом. Форпостом, який при нападі на село приймав перший удар на себе. Який повідомляв односельчан про небезпеку і мобілізував їх до опору і боротьби. Який свідомо обирав самопожертву на благо інших.
Довірити таку відповідальну і почесну місію громада села могла тільки високодуховній, моральній і принциповій людині. Людині, яку не можливо було б підкупити або вмовити, залякати чи зламати, надурити врешті-решт. Страх, забобони, бажання наживи не були відомі цій людині. Ця людина, фактично не знала нічого, окрім свого обов'язку перед своєю малою Батьківщиною, якщо їй пропонувалося зрадити, продатися чи просто бездіяти.
Після написаного про свою позицію — Моя хата скраю, я нічого не знаю!
А ваша шановне товариство?
2 коментарі