Про "Чесну бесіду" або ще один день, який важко охарактеризувати окремим словом

А почався він якось сіро — погода плюс у душі лунали рядки — "І день как день...", настрій. Перше просвітлення — добрі люди сусіди, як щось добре роблять для тебе. Сусід по дружньому підвіз у центр, а його дружина повеселила роздумами на тему — що той Жіріновський робить у верховній раді, він же матюкається як сапожнік і чого той Янукович із ним порядок не зробить. Насправді вона дуже розумна і добра жінка, але у політиці… а це й не погано, щаслива, так у цьому її щастя.   

   На базарі спочатку було людно і соціопатично. Купив усе із довіреного мені списку і почав шукати чим би себе потішити. Черешні солодкі, легкі і соковиті. Так, ці найкращі, беру. Ну й фартовий же ж я, вибачайте за фєню. Жіночка-продавчиня одразу вказала нижчу ніж у всіх ціну, а іншим у черзі стандартну… Пояснення — перший покупець — хлопець — на початок як кажуть. Маленька розмова, жарти, щира вдячність виявили справжню причину — дуже вже я нагадую їй її сина — училище, армія, заробітки — 5 років розлуки з маленькими проміжками спілкування, недостатніми для матері… Ех ти, фартовий, сірість дня повернулась, стало якось самотньо і по гидкому прохолодно. Холодно... 

   Добирався у Чернівці. Зупинився мінібус. Водій одразу обеззброїв культурною поведінкою. Українською він ні бум-бум. Румунською я ні бум-бум. Клюйте, виручив «велікій і магучій». Філософія, психологія, релігія, політика, анекдоти і людські теми. Завершення доконало — озвучив «золоте правило», його розуміння і власне як до нього прийшов. За розмовою не помітили, як опинились на проспекті. Так, далеченько я від «LiteraturCafe». Але ж знахідка однодумця того варта. І все буде добре!

   Часу вдосталь. Прогулявся. Улюблене місце для прогулянок біля школи з поглибленим вивченням німецької. Стіни рідного факультету. Так, перевіримо себе на ностальгію. Дивно, отримав заряд позитивних і теплих — відчуттів, емоцій і почуттів. Подихав атмосферою студентства і щось всередині по дружньому нагадало — досить, тобі тут не місце. Вибачай старий. Дивно. Часу вдосталь
.


Свіжість парку, зустріч на пішохідному переході. Йо, фарт сивернув. Пані Наталя теж прямує у «Literatur Cafe». Перевага у тому, що вона на машині. В «Literatur Cafe» класно. Пан Михайло кепкує із того, що приміряю капелюха із антуражу. Але все це для приховування маленької напруженості, яка так і витає у повітрі. І знову цікаві бесіди про все — пан Михайло і пані Наталя цікаві співрозмовники. І тут вона, дівчина із оливковими очима, цікава. Так, день вдався. Буде вдача, буде щастя, як побачив дівчину із незвичним кольором очей. Ще більше цікавих людей. «Чесна бесіда» починається.

   Емоційній людині важко на такого плану заходах. Були моменти коли так і хотілося підскочити і зааплодувати. Наведу лише два яскраві. Пан Захар використав переведення уваги у своїй відповіді, ай молодець, ну як же ж тебе не похвалити за вміння вести комунікацію. І тут пан Роман жорстко і гучно розвіяв його «магію». Молодчина, хвалю і аплодую в серці. Професіональна цікавість задоволена. (До речі, обидва давненько не радували новими художніми творами).

   Пані Надія викликала щире захоплення і повагу, не визнавання тих регалій, грамот, похвальних листів і всілякого іншого подібного. Яке зароблене за те, що «йдеш за течією». Це дійсно не шлях справжнього журналіста. Бунтарство у позитивному розумінні – це те, що зараз є таким необхідним. Перед сміливістю висловити його і жити згідно його постулатів зсуваються гори. Аплодував у серці і був щиро вражений. Так, реальних моментів було.
   Щастя таки привалило. Смачна вечеря. Цікаве кіно. Продовження розумних бесід із цікавими людьми. Аналіз дня і написаного ніяк не може знайти гармонію – а скільки ж неописаного… Про саму бесіду — ще раз переконався. Справжній журналіст — то одинокий воїн пера, метою якого є висвітлення і донесення правди-істини до людей. Правди-істини, яка може бути неприємна і владі, і опозиції, і людям із великими грошима і людям без великих грошей. Взагалі всім. То є його прокляття і дар. І тільки власний вибір вказує хто ти – справжній воїн пера, найманець за гроші без принципів і совісті або ж «тварь дрожащая». 

Всіх справжніх журналістів вітаю із Днем Журналіста (краще пізно ніж ніколи) — ви є четверта влада, ви опора правди і справедливості.

8 коментарів

Вікторія Яшан
І тут вона, дівчина із оливковими очима, цікава. Так, день вдався. Буде вдача, буде щастя, як побачив дівчину із незвичним кольором очей. Ще більше цікавих людей.

дякую, не думала, що ви це напишете))))
Вікторія Яшан
мені ще так про мої очі ніхто не говорив)
Захар Подкидишев
Я тему розмови не міняв. Просто пан Роман грубо перервав мене і не дав завершити думку. Але то питання його культури і вихованості.
Ризикую нарватися на шквал критики, але вибачайте — вчора у той момент коли мені спало на думку, що я знаходжуся на злеті професійних хвойд, які переконують оточуючих, та в першу чергу себе, що вони незаймані, я покинув дане міроприємство.
Михайло Шморгун
дякуємо, що завітав…

Михайло Шморгун
Хоча думаю, що ти трохи перебільшуєш… Говорили про «дражливі» речі, а вони можуть ображати…

(існує і інша версія «Ухода» — футбол, який (як ми розуміємо) наше всьо...)
Максим Пансик
Пане Захар, зміна теми і переведення уваги то є різні речі. Ви узагальнюєте і відкрито ображаєте… якось негарно. Ким бачите себе професійною хвойдою, яка вже не переконує ні оточуючих і ні себе у власній незайманості? Перепрошую за можливу образу, але не ображайте і не ображені будете.
(Доречі, обидва давненько не радували новими художніми творами). Пишіть.
Захар Подкидишев
А помилка у тезі виключно по Фрейду))))) я вже 10 хвилин ридаю біля монітору))))))
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте