Чому мені соромно 9 травня

В житті кожен проходить періоди коли існує чорне і біле. Хтось живе із таким баченням до смерті. Хтось починає розбиратись у відтінках і кольоровій палітрі життя...
   9 травня мої почуття не можна віднести до позитивних. Що таке війна я знаю лише із чужого досвіду (дякую Богу), який переконує, війна показує справжнє нутро людини — гімняне чи благородне…
   У радянській армії були герої — вони вірили у радянську Україну, хотіли і оборонили її від фашистського загарбника, йдучи у бій такі кричали: За Україну! За Родіну!  За рідні область, район, місто, село… За Маму, За Боженьку, За волю! За тисячі імен коханих дівчат і жінок, дітей і рідних… за це отримали «щиру подяку» від тиранічної системи, яка боялась саме таких вольових і загартованих, у широкому сенсі, людей. Проте, псевдогерої, злочинці і сексоти відчували себе дуже добре їх підмішали у ряди справжнів воїнів і вони розповідали як героїчно вони ішли в атаку із криком — за сталіна і ін. А згодом і ще щирішу подяку від нашого покоління.
   В УПА були герої — вони вірили у вільну Україну, боролися за неї із радянською армією, а згодом і з тими ж фашистами, йдучи у бій такі кричали: За Україну! За Батьківщину! За рідні область, район, місто, село… За Маму! За Бога! За волю! За тисячі імен коханих дівчат і жінок, дітей і рідних… за це отримали «щиру подяку» від  тиранічної системи, яка боялась саме таких вольових і загартованих, у широкому сенсі, людей. Проте, псевдогерої, злочинці і сексоти відчували себе дуже добре їх підмішали у ряди справжнів воїнів і вони розповідали як героїчно вони ішли в атаку із криком — за Гітлера і ін. А згодом і ще щирішу подяку від нашого покоління.
   Приклад європейських країн, де пам'ятники представників різних армій стоять майже поруч, а в знакові дати, квіти покладають — частина ветеранів тільки на один із них, частина ветеранів і молодь обом, вражають. Вони боролись за нашу Батьківщину, бачили її по різному, головне, боролись за нашу спільну Батьківщину.    
   Я сам належав до тієї когорти, які 9 травня добряче випивали і волали на всю горлянку — Ми перемогли! Найзаповітнішою мрією було перехилити чарчину із справжнім ветераном за перемогу. Соромно. Згодом бували у мене думки і про те, а чи не краще б було, якби виграли інші. Соромно. Я теж належав до тих, які із захопленням милувалися парадми і всім тим блюзнірством, яке відбувається 9 травня. Соромно. 
   Простіть мене ветерани. Я один із тих, хто допустив, щоб біля керма держави стояли вихованці тоталітарної системи (як провладні так і опозиційні), яка вчинила із вами по сучому. Пайковий пакет, листівка, квіточка, миска каші і сто грам фронтових + танці, концерти і феєрверк — 9 травня і пенсія жебраків, ледь відчутні і нелоступні пільги, черги, «безкоштовна» медицина, «гарне» ставлення — виражене у примарних обіцянках або матюках і фізичній агресії… — цілий рік. Мені соромно.
   Простіть мене ветерани. Я був одним із тих, для кого це свято було одним із вихідних днів — коли можна відпочити, хильнути, гарно поїсти, порозважатися і на якусь хвильку згадати про вашу жертву і причепити собі відзначку, на яку не маю жодного права, а через деякий час викинути її у смітник. А найгірше приписувати собі частину вашого героїчного і вистражданого буття. І десь під вечір горланити як недорізане теля — ми перемогли! Мені соромно.
   Простіть мене ветерани.  За те що інколи не вистачає вашої мужності, впевненості, відданості певним ідеалам і готовності до самопожертви. Закрити писок тим, хто хоче знівелювати вашу перемогу і боротьбу, приписати її комусь іншому. Відстояти ваше і своє право на краще життя. І як не пафосно це звучить, заїхати по пиці посіпакам ще тої системи, для яких ваше свято — ще одна нагода прорекламувати себе.Мені соромно.
  
 Простіть мене.