Все, що не робиться - на краще
Належу до тієї когорти людей, яким щастить бути слухачами. Думки, слова, емоції, почуття, історії, ідеї… багацько всього можна почути. Виникла ідея створення циклу «Цікаві думки звичайних людей».
Перепади нинішньої погоди можна прирівняти до жорсткого випробування. Долаючи мокрий сніг у обличчя, болотяно-снігову жижу і ховзкі проміжки під ногами, мимоволі стаєш на темний бік сили. Проклинаєш рідні периферійні закутки, переповнюєшся чорною заздрістю до жителів «цивілізованого центру» і тихенько ненавидиш мера свого маленького містечка і всю його свиту. Але ось промінь світла, «ангел во плоти» — стареньке авто зупинилось біля мене, дверцята відчинились:
— Ти в центр? Сідай швидше, бо замете нас обох.
До водія особливої особистісної симпатії не мав і мати не буду. Пересікались у різних життєвих перипетіях. Але хто ся втопає, той ся бритви хапає. От життя – приколіст. Так, дискутувати і вести задушевні розмови з ним, охоти не маю. Належить до однієї з опозиційних партій, вважає себе патріотом, не долюблює владу… Ага, загальна тема – «дебільна» влада, яка нічого не робить, в наступ. Вислухавши мою стандартну промову про незадоволеність нинішнім станом речей у країні, де-не-де піддакуючи і вловивши момент, коли переводжу подих, виказав:
— Ти трохи неправий, не з усім можу погодитись.
Ойо-йо-йо-й, людоньки, в ряду попандопулів прибуло. Переметнувся. Ну співай голубе, почуємо, що ти за соловей і яка твоя пісня:
— Все, що відбулося, непевне, мало відбутись. Нинішня влада сама себе топить. Жодна із передвиборчих обіцянок не була виконана. Як ти правильно відмітив, стан у країні погіршується і тільки погіршується. Люди не сліпі – все бачать, ба більше, відчувають на своїй шкірі. А найголовніше те, що та частина виборців, яка до виборів готова була за них очі роздерти і бігти на амбразури, розчаровується і розсіюється. Ті хто за них агітував, винувато ховають очі і відрікаються… Ще три роки правління їх вождя – зроблять свою чорну справу. А про вождя, по-моєму найоптимальніший варіант на даний час...
— Класна у вас позиція, якщо я правильно зрозумів. Ви пропонуєте терпіти і чекати, зайвий раз не рипатись і сподіватись на їх повне фіаско. Та біда в тому, що за цей час, вони нашу рідну неньку Україну так обезкровлять, розкрадуть і продадуть… Та й не вийде по вашому, скоро вибори до ВР. Щось на рівні інстинктів підказує, що не пройде так багато посіпак вождя.
— Розумієш, жалкую, що вони так швидко. Ну коли ще таке буде, вождь і правляча партія дивляться в одному напрямку, а краще не стає. Як на мене, люди мають настільки насититись цим усім, що вже нікому не спаде на думку голосувати за таку партію і такого вождя… До того ж розрізнені і поодинокі потуги опозиційних сил ще занадто слабкі. В них є дорогоцінний час пересваритись, відділити зерна від полови, об’єднатись і вдарити новою, міцною силою…
— А ви вірите, що опозиція зможе об’єднатись?
— А я про що, нехай би ще поправили рік, півтора. І в опозиції час, і виборців би остаточно втратили…
— Е ні, люди не залізні. Може хоча б брак часу мобілізує опозиціонерів або тих кому справді небайдужа доля України…
— А в цьому, щось є, брак часу мобілізує, ти правий. Чекай, а хіба опозиційні сили не є тими кому небайдужа доля України?
— На словах, вона небайдужа і нинішній владі. "По ділам їх пізнаєте їх". Час і справи найкращий показник…
— Молодь, молодь… Максималісти… А в житті воно… Все, що не робиться — на краще…
— Маєте право на свою думку. Добре, дякую що підвезли. Мені біля аптеки зупиніть будь-ласка. Щасти вам.
— І тобі щасти. Тримайся.
Автомобільчик, ніби борючись із негодою і її наслідками, помаленьку поповз головною дорогою псевдоцивілізованого центру. Дякую тобі Боже, і половину шляху подолав, і цікаво поспілкувався. Незгодний з таким баченням повністю, але думка не без здорового глузду.
Повертаючись додому, «знайшов рубля». Лежу в снігу і знову віддаюсь у владу темної сторони сили… (Після літньо-осінніх проблем із здоров’ям найбільше боявся впасти). Так, впав нормально, голову не вдарив, руки цілі, ноги. Хух, ноги стирчали догори, хоч два прапори підвішуй. Підвівся, ще пару метрів і ще «один рубель». Опересете, клятий мер, кляте ЖКХ і служби, які мали б посипати тротуар, що прилягає до головної дороги хоч чим-небудь… Стоп, і вдруге упав правильно. Ура! Страх впасти вже не такий панічний. Містичним чином у голові пролунало — Все, що не робиться — на краще… та знаю вуйку, знаю. От тільки для мене це має трохи інше значення.
Перепади нинішньої погоди можна прирівняти до жорсткого випробування. Долаючи мокрий сніг у обличчя, болотяно-снігову жижу і ховзкі проміжки під ногами, мимоволі стаєш на темний бік сили. Проклинаєш рідні периферійні закутки, переповнюєшся чорною заздрістю до жителів «цивілізованого центру» і тихенько ненавидиш мера свого маленького містечка і всю його свиту. Але ось промінь світла, «ангел во плоти» — стареньке авто зупинилось біля мене, дверцята відчинились:
— Ти в центр? Сідай швидше, бо замете нас обох.
До водія особливої особистісної симпатії не мав і мати не буду. Пересікались у різних життєвих перипетіях. Але хто ся втопає, той ся бритви хапає. От життя – приколіст. Так, дискутувати і вести задушевні розмови з ним, охоти не маю. Належить до однієї з опозиційних партій, вважає себе патріотом, не долюблює владу… Ага, загальна тема – «дебільна» влада, яка нічого не робить, в наступ. Вислухавши мою стандартну промову про незадоволеність нинішнім станом речей у країні, де-не-де піддакуючи і вловивши момент, коли переводжу подих, виказав:
— Ти трохи неправий, не з усім можу погодитись.
Ойо-йо-йо-й, людоньки, в ряду попандопулів прибуло. Переметнувся. Ну співай голубе, почуємо, що ти за соловей і яка твоя пісня:
— Все, що відбулося, непевне, мало відбутись. Нинішня влада сама себе топить. Жодна із передвиборчих обіцянок не була виконана. Як ти правильно відмітив, стан у країні погіршується і тільки погіршується. Люди не сліпі – все бачать, ба більше, відчувають на своїй шкірі. А найголовніше те, що та частина виборців, яка до виборів готова була за них очі роздерти і бігти на амбразури, розчаровується і розсіюється. Ті хто за них агітував, винувато ховають очі і відрікаються… Ще три роки правління їх вождя – зроблять свою чорну справу. А про вождя, по-моєму найоптимальніший варіант на даний час...
— Класна у вас позиція, якщо я правильно зрозумів. Ви пропонуєте терпіти і чекати, зайвий раз не рипатись і сподіватись на їх повне фіаско. Та біда в тому, що за цей час, вони нашу рідну неньку Україну так обезкровлять, розкрадуть і продадуть… Та й не вийде по вашому, скоро вибори до ВР. Щось на рівні інстинктів підказує, що не пройде так багато посіпак вождя.
— Розумієш, жалкую, що вони так швидко. Ну коли ще таке буде, вождь і правляча партія дивляться в одному напрямку, а краще не стає. Як на мене, люди мають настільки насититись цим усім, що вже нікому не спаде на думку голосувати за таку партію і такого вождя… До того ж розрізнені і поодинокі потуги опозиційних сил ще занадто слабкі. В них є дорогоцінний час пересваритись, відділити зерна від полови, об’єднатись і вдарити новою, міцною силою…
— А ви вірите, що опозиція зможе об’єднатись?
— А я про що, нехай би ще поправили рік, півтора. І в опозиції час, і виборців би остаточно втратили…
— Е ні, люди не залізні. Може хоча б брак часу мобілізує опозиціонерів або тих кому справді небайдужа доля України…
— А в цьому, щось є, брак часу мобілізує, ти правий. Чекай, а хіба опозиційні сили не є тими кому небайдужа доля України?
— На словах, вона небайдужа і нинішній владі. "По ділам їх пізнаєте їх". Час і справи найкращий показник…
— Молодь, молодь… Максималісти… А в житті воно… Все, що не робиться — на краще…
— Маєте право на свою думку. Добре, дякую що підвезли. Мені біля аптеки зупиніть будь-ласка. Щасти вам.
— І тобі щасти. Тримайся.
Автомобільчик, ніби борючись із негодою і її наслідками, помаленьку поповз головною дорогою псевдоцивілізованого центру. Дякую тобі Боже, і половину шляху подолав, і цікаво поспілкувався. Незгодний з таким баченням повністю, але думка не без здорового глузду.
Повертаючись додому, «знайшов рубля». Лежу в снігу і знову віддаюсь у владу темної сторони сили… (Після літньо-осінніх проблем із здоров’ям найбільше боявся впасти). Так, впав нормально, голову не вдарив, руки цілі, ноги. Хух, ноги стирчали догори, хоч два прапори підвішуй. Підвівся, ще пару метрів і ще «один рубель». Опересете, клятий мер, кляте ЖКХ і служби, які мали б посипати тротуар, що прилягає до головної дороги хоч чим-небудь… Стоп, і вдруге упав правильно. Ура! Страх впасти вже не такий панічний. Містичним чином у голові пролунало — Все, що не робиться — на краще… та знаю вуйку, знаю. От тільки для мене це має трохи інше значення.
4 коментарі
І ще, тримайтеся когось під ручку — так можна вберегти себе від падіння :)